Додати новий коментар

Конкурс перекладів

Кафедра перекладу оголошує конкурс на кращий переклад поезії приурочений Дню міста і Дню перекладача.

Тексти для перекладу:

№ 1

Пливе щука з Кременчука, тече собі стиха,

Хто не знає закохання, той не знає лиха;

Пливе щука з Кременчука, луска на ней сяє,

Хто не знає закохання, той щастя не знає;

Пливе щука з Кременчука, підстрелена з лука,

А вже ж мені, серце моє, з тобою розлука.

Тече річка невеличка, тече собі стиха,

Хто не знає закохання, той не знає лиха;

Тече річка невеличка, схочу – перескочу,

Оддай мене, моя мати, за кого я схочу;

Тече річка невеличка, кінь не хоче пити,

Приступило до дівчини, не хоче любити.

Як не хочеш, дівчинонько, мні вірною бути,

То дай мені того зілля, щоб тебе забути.

Єсть у мене таке зілля близько перелазу,

Як дам тобі напитися, забудеш одразу.

Буду пити, буду пити, капельки не впущу,

Тогді я тебе забуду, як очі заплющу.

 

№ 2

ЩУЧЕ ОЗЕРО

Мені судилось побувати
На Щучім озері торік.
Тож я бажаю оспівати
Красу чарівних хвиль прудких.

Яким мереживом вони

Квітки жовтаві огортали

І грали сонячним промінням.

Напевно знали - в глибині
Є таїна. Й подарували
Її на розповідь мені...

З прадавніх давен повелось:
Історія з глибин часу
Чекає мудрої хвилини,
Щоб нагадати нам про те,
Що серце без кохання гине...

На березі в старому лісі
Жив-був рибалка молодий.
До дівчини душею чистий,
В коханні щирий, запальний
Приходив і благав про ласку,
Даруючи своє тепло.
Щомиті мріяв, мов у казці,  
Як голуби зів'ють гніздо.
Сама природа, як дівчина,
Сплітала вербову косу
І ніжносиніми очима
Дивилась на людську красу.
В ній таємниця є, безодня,
Котра хова нестерпний біль...
Та заздрісна людська порода
Все здатна нищить за сім миль.
Кохання - мов душі хвороба.
Хто бавився, а хто - кохав?
Розкрають люди серце хлопця.
Що далі буде, він не знав...

Про милу мріяв щохвилини,
Єднаючи щасливі долі.

...Аж раптом втратити єдину!
Без поцілунків?.. Без любові?..

Не варто тим, хто не кохав,
Докорам гострим дати волю...

Про дівчину пішли чутки:
Бач, церкву здалеку минає,
Бо носить чорнії думки.
Хреста не має, й на Купала
На дно пірнув вінок її!
А хлопця як причарувала!..

 

На раді довго гомоніли.
Рішили всі, що більш не жить
Вже відьмі тій на білім світі,
Сховати гріх на глибині -
Схопить - та й в озері втопити!

Сумні роки минали, дні...
Що ж бідолашному робити?
І хлопець все ходив, мов хмара,
До озера, де в дивнім сні
Навік сховалася кохана.

Дівчина справді мала чари
Й перетворилася на щуку,
Аби п'янкими вечорами
Сріблястим грайвом пестить руки
Рибалці, що любив її.
Коли засяяв повний місяць,
Сумний рибалка на човні
Шукав розради, де злилися
Сріблясті перли й води чорні.
І в забутті з човна пірнув -
На дно пішов, шукав кохання...
В озерній глибині знайшов
Жаданий спокій -

край стражданням...

І досі Щучим називають
Те озеро...

Таке було.

І запливати уникають
В те відьомськеє джерело.
А сльози рідних, що журились,
На равликів перетворились
І темних мідій.

На піску,

Де дзюрчить водиця чиста,
Надала їм природа місце,
Котре навіки там було...

І нині цим сумним намистом
Устелене все джерело.
Яке водою напуває
Й озерну тишу зберігає...

І з тих часів до нас дійшло
Таке повір'я: хто піймає
Руками щуку, що мов срібло
Блищить при місяці яскравім,
Тому в житті таланить буде,
В коханні буде той щасливий.
І вірність стане ріда сестро
Його величним  почуттям...
Чого бажаю я  і вам.

Українська